Український народний стрій
Краса і колоритність, багатошаровість, повторність минулих форм, пропорцій і кольорових сполучень, спадковість традицій, символіка національного вбрання дає змогу оригінально і надзвичайно цікаво проілюструвати декоративно – ужиткове мистецтво народу.
Кожен народ має своє неповторне індивідуальне обличчя як у духовній культурі, так і у побуті. Ця індивідуальність знайшла своє відображення і в традиційному народному одязі, який формувався протягом багатьох століть. Характерною рисою українського одягу є декоративність, мальовничість, яка відзеркалює високий рівень культури.
В Україні з давніх – давен люди вміли виробляти тканини з дикоростучої кропиви, льону, конопель. Крім конопляних, та лляних, виготовляли вовняні тканини, а також користувалися хутром.
Пізніше асортимент вбрання розширюється. В цей період суспільство все більше розшаровується на стани. З’являються нові форми одягу, котрі вирізняють той чи інший соціальний стан.
Селянський чоловічий одяг XVII - XIX ст. був надзвичайно різноманітний за кроєм, формою, декоруванням. Але він мав суттєво єдину основу – полотняні (суконні) штани і натільну сорочку з обов’язковою вишивкою. Чоловічий костюм складався із заправленої в штани сорочки, безрукавки і пояса. На поясах носили предмети повсякденного вжитку, вони були яскравою прикрасою одягу і показником достатку. Влітку головним чоловічим убором був солом’яний капелюх, а в іншу пору року – шапка.
Жіночий одяг на нашій території має дуже багато спільного, але внаслідок різних національних і культурних впливів, а також різних природних умов виникли дуже подібні регіональні розбіжності.Невже тоді носили лиш для моди
Сорочки і жупани, й кожухи?
У них – живе історія народу,
Його талант прекрасний і важкий
Основою жіночого строю була полотняна довга сорочка: тунікоподібна з поликами і на кокетці. Жіночі сорочки не вирізнялися за кроєм від чоловічих. Вони були іншими за довжиною і багатшими за оздобою. Жіночі сорочки шилися із двох частин ( верхня до пояса – з тоншого полотна; нижня – з грубішого, коли вона зношувалася її відпорювали й пришивали нову).
Перш за все, справжня сорочка шиється із саморобного полотна, лляного чи конопляного, полотно для буденних сорочок було грубішим, сірим, а для святкових – тонше, вибілене. Святкова сорочка обов’язково мала вишивку, тому вона називалася вишиванкою. Виділяють чотири основні різновиди крою жіночої сорочки :
- тунікоподібний;
- із плечовими вставками;
- із суцільним рукавом;
- на кокетці;
У давні часи сорочка слугувала як натільним, так і верхнім одягом. Сорочка була провідником магічної сили, прихованої в людині, тому що безпосередньо облягала її тіло, оберігала від холоду і від злого ока. Вишивка, яка з’явилася пізніше, також виконувала оберегову функцію, вишивали комір або смужку, яка облягала шию, манжети рукавів та поділ сорочки, щоб людина була захищена з усіх боків.
Існує легенда проте, як на землі лютувала справжня пошесть. Вимирали сім’ї, навіть села. І ось одна жінка, втративши всю сім’ю, окрім одного найменшого синочка, молила Бога, щоб він зберіг хоч цю її дитину. І Бог відкрив їй таємницю:
«Виший дитині і собі на сорочці хрести – знак для ангелів. Бо на кому немає хреста, той згине. Але нікому не розповідай цього, бо згинеш сама і твій син ».
Жінка зробила так, як велено, але не могла дивитися на те, як гинуть інші люди. І ось розповіла вона всім про свої обереги, та люди їй не повірили. Тоді вона зірвала сорочку із сина, і він помер на очах у всіх.
З того часу люди вишивають сорочки. І служать вони оберегами від усілякого зла. А чорний та червоний кольори, які здебільшого переплітаються у візерунках, символізують свою радість і горе, адже все людське життя – це біль і радість.
Сорочка, вишита матір’ю, оберігала від зла, служила згадкою про рідний дім, нагадувала про тепло материнських рук і любов до матері, яку вона уклала у кожний візерунок, вишиваючи довгими вечорами. Кожна дівчина мусила собі напридане, приготувати до 16 сорочок: і святкових і для роботи.
Після заручин, дівчина вишивала сорочку для молодого, яку він повинен був одягти на весілля. Часто вона повинна була вишивати і ночами, щоб її закінчити.
В нашому краї сорочки були вишиті на уставках, уздовж рукавів та вузькому комирі. Біля обшивки робили рясне морщення. Розріз – пазуха в сорочках знаходилися спереду. Плечові вставки являли собою прямокутні (іноді трапецієподібні) шматки полотна, які з’єднували передню і задню частину сорочки. Вставки вшивали між передньою і задньою пілками і під прямим кутом до стану. Низ рукавів ( «отлажки») збирали у зморшки (на нитку). Подол сорочки оздоблювали мережкою, прутиком. Жіночий стрій, крім сорочки складався ще із плахти, запаски, корсетки, юпки,свити, кожуха, кожушанки, намітки, хустки, чобіт ну і звичайно прикрас.
Краєзнавчий матеріал з історії нашого краю
Все починається в житті зі школи.
Як зазначили екскурсоводи, в усі часи освіта у Чернечій Слободі відігравала важливу роль, тому до заснування земського освітнього закладу існували церковно – приходські школи. «В памятной книжке Киевского учебного округа» було записано, що школа у Чернечій Слободі заснована у 1843 році, влаштована в громадському будинку. У той час у ній навчалося 142 хлопчика і 8 дівчаток. Вчителював – А. Т. Букшований.
В 1888 році в селі будується нове приміщення школи, у стінах якого 100 років навчалися сільські дітлахи.
На початок ХХ століття із 7217 чернечослобідчан освіченими були 329 чоловіків і 31 жінка. Після встановлення радянської влади освітнє життя продовжило своє існування. Наші односельці навчалися у чотирьохрічній трудовій школі, яка діяла з 1920 року. А з 1 вересня 1924 року навчальний заклад реорганізовується у семирічну школу.
Навчання проводилося не лише у земському приміщенні, але і багатьох пристосованих до цього будівлях. Приміщення шкіл мали дивні назви, що походили від місця , де вони розташовувалися. Існувала Притиківська школа (за назвою вулиці Притиківки), яка діяла в частині «шинкового дому» аж до кінця ХХ століття. А в будинку розкуркуленого заможного селянина Нішти, діяла Ніштинська школа. Маршалівська знаходилася у будівлі перевезеній із Маршалів для місцевої МТС. Навчалися діти і в Міліцейській школі, що знаходилася у будівлі колишнього міліцейського пункту.
У 1938 році семирічка реорганізовується в середню школу. Перший випуск учнів середньої школи відбувся 21 червня 1941 року. На долю цього випуску припало велике випробування – Велика Вітчизняна війна. Випускників було 33. Майже всі юнаки, а також вчителі і піонервожатий пішли на фронт і мало хто з них повернувся до рідних домівок.
За роки радянської влади в селі було повністю ліквідовано неписемність. Якщо до 1918 року в школі працювало всього декілька вчителів, то в другій половині ХХ століття їхня кількість сягала 50 осіб, а в школі навчалося понад 500 учнів.
У 1988 році відкрилися двері нової середньої школи, що стала окрасою села. І в цьому році їй виповнилося 25 років.
До уваги учнів і гостей було представлено цікаві світлини із життя школи, шкільні речі, шкільний одяг тих років…
Другою частиною свята стала концертна програма, яку підготували учні школи. Цей захід змусив забитися в унісон дорослі і дитячі серця, які із трепетом і хвилюванням, повагою і любов’ю, вітали зі святом шанованого Вчителя.
Немає коментарів:
Дописати коментар